«Повністю не було носа й губи. Усе зчесане снарядом», — розповідає 41-річний український військовий Павло Щербина, з яким стоїмо у дворику польської лікарні міста Челядзь.
Він сюди приїжджає уже вчетверте — операція за операцією відновлює функціональність свого обличчя.
Тут, у Польщі, з моменту повномасштабного вторгнення росії відбулася вже п’ята Канадсько-українська хірургічна місія. Канадські пластичні хірурги і травматологи оперують поранених українських військових та цивільних.
Іноземні лікарі застосовують новітню технологію оперування — пересаджують під мікроскопом живі тканини пацієнта, щоб відновити функціональність і чутливість постраждалого органа або частини тіла.
«Нас збирають як конструктор, як пазл. У мене ніс — це шматок голови, ноги й вуха. А це моя щелепа», — показує Павло на свою руку зі шрамом, звідки взяли живі тканини для відновлення верхньої щелепи.
А ось кулеметник Павло з Херсонщини, який пішов у ЗСУ ще 2018 року. Його важко поранило у серпні 2022-го. Увесь цей час між численними операціями він лиш думав, коли нарешті повернеться на фронт.
«У мене руки-ноги цілі, хлопці на мене чекають», — запевняє військовий. Йому залишилося зробити операцію на каналах носа та протезування зубів. Але це — вже в Україні.
hromadske
«Я думав, що приїду в Україну як турист, а не працюватиму»
Операції на обличчі у Польщі Павлу робив відомий канадський пластичний хірург Олег Антонишин. Його батьки родом з України, виїхали до Канади після Другої світової війни. Лікар говорить українською — батьки навчали його змалечку, щоб не забував своє коріння.
Мав бажання приїхати до України. Думав, відвідаю її як турист. Навіть не уявляв, що приїду колись в Україну працювати.
Олег Антонишин, пластичний хірург із Канади
Його перший візит до України став робочим — з медичним набором пластичного хірурга. Після Революції гідності Канадсько-Українська Фундація запропонувала доктору Антонишину та ще кільком канадським лікарям приїхати в Україну, щоб допомоги пораненим на Майдані.
Так створили Канадсько-українську хірургічну місію. Запит на допомогу лише зростав, адже невдовзі довелося приїжджати вже до поранених в АТО. Відправляти лікарів в Україну для канадської фундації виявилося в рази дешевше, ніж везти десятки пацієнтів до Північної Америки.
hromadske
До повномасштабного вторгнення канадці сім разів приїжджали до Києва, Одеси та Львова. Після 2022 року з безпекових міркувань місія почала працювати у Польщі, де на базі місцевої лікарні протягом двох тижнів кожні пів року канадські хірурги оперують українських військових.
Крім операцій на обличчі, тепер тут проводять і ортопедичні операції. Тож до місії доєдналися й хірурги-травматологи.
Що цікаво — усі свої поїздки канадці здійснюють під час офіційної відпустки на основній роботі. З їхнього боку це на 100% волонтерська праця. При тому, що в чергу на участь у місії вже записалися 250 лікарів. Цього разу їх приїхало 60.
«Мінно-вибухові рани — те, що ми звикли бачити»
Паралельно у Польщу на запрошення CUF приїжджають по досвід і українські лікарі. Зараз такі навички вкрай потрібні через бойові дії та велику кількість пов’язаних із ними важких травм.
«Такі операції роблять не всюди у світі, адже потрібні фахівці. Але в Україні вже теж їх почали виконувати — можливо, не такої складності у плані дефекту, але ідентичні: коли беруть кістку на судинній ніжці й моделюють нижню щелепу», — пояснює український пластичний хірург Олександр Ломпас.
Лікар додає, що наразі такі операції в Україні — поодинокі: «Мікросудинна реконструкція дуже локалізована. У нас нині мало місць, де їх технічно можливо виконати. Потрібна дуже велика команда, щоб це реалізувати».
У цій місії добре можна побачити, як організувати відділення мікросудинної реконструкції. У канадців багато досвіду такого лікування після онкології. Зараз ми їх швидко наздоганяємо, бо випадків важких травм у нас більше. Але йдеться саме про бойові травми.
Олександр Ломпас, український пластичний хірург
За його словами, травми від бойових поранень складніші в оперуванні: «У разі контузії судин неможливо простежити, як мікровибухова травма себе поводитиме».
Його канадський колега, доктор Антонишин, погоджується, що різниця між бойовими та «цивільними» травмами суттєва: «Мінно-вибухова рана складніша від так званої тупої травми (англійською — блант-травми) — того, що ми частіше бачили в Канаді. Там, де війни немає.
Мають значення й обставини — у бойових умовах більше інфекцій, минає більше часу між травмуванням та госпіталізацією пацієнта. Це все впливає».
Одним з найважчих випадків під час останніх місій доктор Антонишин називає історію 39-річного військового — командира роти Романа Іллічова. Він уже втретє приїжджає оперуватися до Польщі на місію CUSAP.
hromadske
«Спочатку нашою метою було забезпечити йому можливість нормально дихати, їсти — повернути основні функції. Бо він не мав ні носа, ні щелепи.
Наступною великою операцією була реконструкція щелепи: пересадка шкіри, м’яких тканин, кістки. Почекали певний час, аби все зрослося. І тепер він має стабільну нову щелепу.
Зараз ми вже можемо робити йому косметичні операції», — радіє за пацієнта Олег Антонишин.
За час дії місії лікарі прооперували тут уже 296 українських воїнів.